Чи можна відродити сільське господарство на Чорнобильській землі
На Житомирщині, що постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, через 35 років після трагедії є чимало актуальних проблем, які потребують нагального вирішення.
Риторика центральної влади останнім часом здебільшого зводиться до розвитку туризму в чорнобильській зоні. Утім прибутки державі та місцевим бюджетам можуть приносити і сільгоспугіддя, які зараз не обробляються. Після 1986 року на них поставили тавро радіації, але окремі радіонукліди сьогодні вже не є такими загрозливими, як тоді. Тож науковці й місцева влада наполягають на проведенні повторного радіологічного моніторингу, аби дозволити обробляти землі.
У Житомирській області найбільше від радіації постраждав Народицький район, населені пункти якого об’єдналися в Народицьку селищну територіальну громаду. Там немає промислових підприємств, а лише земля, яка може наповнювати бюджет.
В Інституті сільського господарства Полісся стверджують, що альтернативи обробітку уражених радіацією земель немає. Там вважають, що вплив радіонуклідів можна мінімізувати, якщо правильно обробляти ґрунт і вирощувати відповідні культури.
АКТИВНІСТЬ НЕБЕЗПЕЧНИХ ЦЕЗІЮ ТА СТРОНЦІЮ ЗНИЗИЛАСЯ НА 50%
На Житомирщині до категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС потрапили Народицький, Овруцький, Коростенський, Лугинський, Олевський, Ємільчинський, Малинський, Новоград-Волинський і Володарсько-Волинський (перейменований у Хорошівський) райони.
В управлінні екології та природних ресурсів Житомирської ОДА кажуть, що не мають точної відповіді на запитання, скільки в області гектарів земель через радіацію виведені з сільгоспобробітку.
Там пояснюють, що під час виникнення лісових пожеж, неконтрольованого підтоплення й осушення ґрунтів, епіфітотії (розповсюдження інфекційних хвороб рослин) та епізоотії (поширення заразних хвороб тварин) можлива зміна інтенсивності міграції радіонуклідів. Варто згадати минулорічну пожежу в природному заповіднику «Древлянський» (територія – 30,8 га) у Народицькій громаді, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС. Вочевидь, вогняна стихія не минула там безслідно і вплинула й на активність радіонуклідів.
У профільному управлінні ОДА зауважують, що основними дозоутворюючими радіонуклідами на території зони відчуження є цезій-137, стронцій-90 та трансуранові елементи (плутоній-238, плутоній-239+240 та америцій-241). За 35 років після аварії на Чорнобильській АЕС активність цезію та стронцію у результаті їх фізичного розпаду знизилися на понад 50% від початкової. Утім складно визначити щільність забруднення ґрунтів ізотопами плутонію, це досить дороге дослідження, що потребує кваліфікованих фахівців і спеціального обладнання.
Як зауважує головний науковий співробітник відділу рослинництва, первинного та елітного насінництва Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук, доктор сільськогосподарських наук, професор Петро Надточій, значну радіаційну небезпеку становлять сховища радіоактивних відходів і колишні пункти санітарної обробки, яких на території області налічується кілька десятків. Значна їх більшість – нині в занедбаному стані. До того ж, не всі несанкціоновані звалища таких відходів зареєстровані й позначені на місцевості. За його словами, дезактивація населених пунктів у 1986 році проводилася хаотично, що теж становить неабияку загрозу.
«Останні ґрунтовні дослідження радіаційного стану здійснювалися різними підрозділами міністерств та відомств у 1986-1995 роках. За ними й побудовані карти забруднення території України цезієм-137 і стронцієм-90. У подальшому детальних обстежень не було, лише коригування показників за допомогою розрахункових методів», – додає науковець.
БЕЗ ЗЕМЛІ, ЖИТЛА І МЕДИКАМЕНТІВ
Найбільш постраждала через наслідки аварії на ЧАЕС Народицька громада, де проживає 9,5 тис. людей, неодноразово зверталася до центральної влади з проханням провести радіологічний моніторинг земель і дозволити обробляти ті, де вже немає загрозливого рівня радіонуклідів.
«Проблема з землями радіаційного контролю для Народицької територіальної громади дуже болюча. Громада має єдине підприємство на своїй території – Народицький спецлісгосп, яке є балансоформуючим для нашого бюджету, а всі інші доходи ми отримуємо від землі. З анонсованих за межами населених пунктів 15,5 тис. га нам наразі передали лише 2144 га, і це питання залишилося невирішеним. Ці землі перебувають у підпорядкуванні Кабінету міністрів, оскільки вони підпадають під радіаційний контроль. Насправді дуже велика їх частина відповідає всім нормам і не має такого страшного забруднення, яке було після аварії на ЧАЕС, про що свідчать деякі обстеження, проведені Інститутом ґрунтів. Вони стали б надзвичайно великою підтримкою для Народицької громади, яка зможе розвиватися, отримавши такий ресурс, бо з тих коштів треба утримувати заклади освіти, культури, медицини», – зауважує голова Народицької селищної територіальної громади Лідія Бученко.
За її словами, до складу громади увійшли 65 населених пунктів, із яких 36 відносяться до зони безумовного (обов’язкового) відселення. Лише у 13 не проживають люди, а в решті живуть, обробляють землю, вирощують городину, утримують підсобне господарство, випасають корів, використовуючи землі зони безумовного (обов’язкового) відселення.
На території Народицької громади працює майже 20 сільгосппідприємств, які займаються вирощуванням бобових, зернових і насіння олійних культур. Вони зареєстровані в громаді, сплачують податки до місцевого бюджету, розвиваються і хочуть розширити площу для обробітку, але з цим виникають труднощі.
Громада змушена передавати аграріям в оренду землі радіаційного контролю, аби наповнювати місцевий бюджет. Натомість прокуратура, апелюючи до порушень чинного законодавства, оскаржує такі рішення селищної ради в суді, а там скасовують договори оренди. Відтак деякі фермери залишають землі, які обробляли, і потерпають від збитків, а паралельно й громада несе втрати.
«У нас є й інші невирішені проблеми, що пов’язані з аварією на ЧАЕС. У громаді 229 сімей із зони безумовного відселення досі не отримали компенсацію за втрачене житло. Ця сума становить понад 43 млн грн. На цей рік нам виділили лише 207 тис. грн на забезпечення чорнобильців медикаментами. Статус потерпілих у нашій громаді мають майже 5 тис. людей, то й виходить, що на кожного з тієї суми передбачено лише 42 грн. Минулого року це було понад 400 тис., перед тим – майже 1 млн грн. Молодь могла б залишатися в громаді, але тут сумна перспектива все життя прожити у найманій квартирі. Житло, яке залишалося від людей, що виїжджали, передавалося у комунальну власність і залишилося на балансі комунального підприємства. Тепер ми надаємо його в оренду. Люди там проживають, платять орендну плату, але ж житло не їхнє…», – додає голова громади.
Лідія Бученко каже, що місцева влада неодноразово зверталася до центральної, аби та допомогла вирішити проблеми громади. Нещодавно знову прийняли звернення до Кабінету міністрів з приводу медичного забезпечення. Наразі отримали повідомлення, що є доручення прем’єр-міністра розглянути це питання і дати відповідь. Тож поки що чекають, чи буде зрушення у вирішенні чорнобильських проблем через 35 років після катастрофи.
НАЙМЕНШЕ РАДІАЦІЇ – В ЦИБУЛІ, БАКЛАЖАНАХ, ГАРБУЗАХ
В Інституті сільського господарства Полісся наголошують, що мають напрацьовані технології, які дозволяють в зоні добровільного гарантованого відселення і частково в зоні безумовного (обов’язкового) відселення отримувати радіаційно безпечну продукцію рослинництва, що має значно нижчий рівень забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 за нині чинні державні гігієнічні нормативи, таким чином можна було б повернути до сільськогосподарського обігу десятки тисяч гектарів землі.
«З огляду на радіоекологічну ситуацію в межах Житомирської області уже на 2012 рік, за даними Національної комісії з радіаційного захисту України (НКРЗУ), із 700 населених пунктів не відповідали критеріям зонування, тобто могли бути виведені із зон радіоактивного забруднення 555 у 9 адміністративних районах. Для цього потрібно провести аналіз усіх агроекологічних характеристик вилучених земель, на основі яких і має формуватися пріоритетність їх реабілітації. Проте в нас застаріла експериментальна база та гострий дефіцит радіологів. Альтернативи поверненню безпечних у радіаційному відношенні територій, а точніше земельних ресурсів, до аграрної сфери – наразі немає», – наголошує Петро Надточій.
В Інституті сільського господарства Полісся з’ясували, що на накопичення радіонуклідів бульбами картоплі, яка є однією з найпоширеніших культур житомирського Полісся, по-різному впливали способи обробітку та система підживлення. Так, заміна звичайної оранки на глибину 20-22 см мілкою оранкою чи безполицевим обробітком – сприяла зменшенню питомої активності цезію-137 у середньому на третину, а стронцію-90 – на понад 17%.
Одним із ефективних методів зниження коефіцієнту переходу стронцію в рослинну продукцію є вапнування ґрунтів. За останні 5-7 років площі кислих ґрунтів значно зросли не лише ву поліській, а й у лісостеповій зоні, а відтак вапнування потребують понад 1500 тис. га орних земель та окультурених пасовищ.
Крім вапнування, зниженню радіонуклідів сприяють фосфорно-калійні добрива. Калійні зменшують у ґрунті концентрацію радіоактивного цезію, а фосфорні – стронцію. Дієвим способом зниження накопичення цих радіонуклідів у рослинній продукції є глинування легких за гранулометричним складом радіонуклідно забруднених ґрунтів з наступною оранкою на глибину 20-25 см.
Професор акцентує, що при веденні сільського господарства на забруднених радіацією територіях треба знати особливості кожної культури:
«У зерні кукурудзи цезію-137 може бути у 60 разів менше, ніж у зерні люпину жовтого. Озимі зернові накопичують радіонуклідів у 1,5-2 рази менше, ніж ярі. Якщо умовно побудувати ланцюжок із зернових і зернобобових від найменш до найбільш сприятливих до накопичення радіонуклідів, то він буде приблизно таким: кукурудза на зерно, просо, ячмінь, озима пшениця, жито, овес, гречка, горох, люпин. Серед кормових культур: кукурудза на силос, стоколос безостий, тимофіївка лучна, конюшина, соняшник, вика, люпин жовтий, люпин вузьколистий. Проведені нами дослідження засвідчили, що в умовах зони гарантованого (добровільного) відселення зерно люпину вузьколистого, культура якого вирощувалась на дерново-підзолистому ґрунті без внесення добрив (у с. Грозине Коростенського району), і нині за забрудненістю цезієм перевищує допустимі рівні».
З овочевих культур у незначних кількостях накопичують радіоактивний цезій цибуля, баклажани, перець солодкий, гарбузи, дещо більше – огірки, томати, часник, кабачки, морква, петрушка. Багато його збирається в редисці, кропі, білокачанній капусті. Найбільш забрудненими є щавель, капуста кольрабі, столовий буряк.
Надточій констатує, що досі шкоду здоров’ю людей, які проживають на уражених радіацією територіях, завдають радіоактивно забруднені вода і продукти харчування. Попри те, що радіаційна загроза не минула, з 1991 року протирадіаційні заходи для зменшення забрудненості сільськогосподарської продукції стрімко скорочуються, а зараз майже відсутні. Населення постраждалих територій безконтрольно споживає продукцію власного виробництва, рибу з місцевих водойм, збирає лісові гриби, ягоди, а це дає новий виток проблем, які теж потребують вирішення.
